Історичні кроки

Харківського професійного ліцею залізничного транспорту.

 

Харківському професійному ліцею залізничного транспорту виповнилось 150 років. З цієї нагоди 21 грудня 2021 року відбувся святковий концерт. Це найстаріший учбовий заклад не тільки України, але й Російської імперії. Перше технічне залізничне училище було засновано у 1870р. в Харкові  (ПТУ 23, нині ХПЛЗТ).

З чого все почалося? В березні 1868 року Самуїлу Соломоновичу Полякову, установчому акціонерного товариства, було надано концесію (дозвіл) на відкриття залізничної школи коштами Курсько-Харківсько-Азовської залізниці для підготовки другорядних техніків залізничної школи.

22травня 1869рокуна Харківський вокзал прибувперший потяг.             

Ця подія стала поворотною і для розвитку міста. Таким чином, через Харків пройшли дві стратегічні залізничні колії: Москва-Крим, Москва-Кавказ. З цього моменту, завдяки своєму економіко-географічному розташуванню, Харків переживає бурне економічне піднесення.

         Спілка  Курсько-Харківсько-Азовської залізниці випустила спеціальні облігації різного номіналу, які розповсюджувались не тільки в Росії, але й Великобританії, Австрії, Німеччині та інших державах і таким чином поступали кошти для будови залізниці і

                 

Одночасно з будовою Південного вокзалу були засновані Паровозні майстерні (зараз завод Електромашина) и відкриті залізничні майстерні. Складалися всі передумови для формування кількох систем нижчої професійної освіти і в тому числі підготовки спеціалістів для залізничного транспорту. У другій половині ХІХ ст. в царській Росії значного поширення набувають залізничні училища, які можна віднести до нижчих технічних училищ. Це було відправним моментом для виникнення Харківського професійного ліцею залізничного транспорту. Через два роки після того, як від Курська до Харкова прийшов перший поїзд (3 червня 1869р.) і на новій магістралі стало недостатньо кваліфікованих робітників, 1 грудня 1870 року в місті Харкові на базі Паровозних майстерень (1869р.) і вагоноремонтного заводу відкривається школа для підготовки другорядних техніків залізничної служби – однин з перших навчальних закладів професійної освіти.

Доглядачем школи був Тунік, який мав звання домашнього вчителя.

           Розташовувалась школа у невеличкій будівлі поблизу залізниці.  

            

                        Затверджується Устав Міністром шляхів сполучення.

                                                

 Временно утверждаю 10 сентября 1877г.

(Министръ Путей Сообщенія)

Генераль-Адъютантъ Крончич

 

                                                                                              Уставъ

 

Харьковскаго и Белгородскаго техническо-железнодорожныхъ училищъ

1. Цель и средства училища

 

§ 1

 Харьковское и Белгородское железнодорожныя училища, учрежденныя въ Харьковъ и Белгородъ, суть низшія открытыя учебныя заведенія, для доставленія необходимаго образованія лицамъ, предназначаемвмъ къ исполненію на железныхъ дорогах техническихъ железнодорожныхъ второстепенныхъ обязанностей, какъ-то: машинистовъ, дорожныхъ мастеровъ, телеграфистовъ и т.п.

§ 2 

Училища эти предназначаются какъ для сыновей лицъ служащихъ на курско-харьково-азовской железной дорогъ, такъ и для сыновей постороннихъ лицъ.

 

§ 3

Средства содержанія сих училищъ составляютъ:....

 

У 1886р. всі технічні залізничні училища були передані в підпорядкування Міністерству шляхів сполучення. До них приймали учнів віком 14-17 років, які закінчили курс двокласних міських чи церковнопарафіяльних шкіл та училищ. Переважним правом навчатися в цих закладах освіти користувалися діти працівників залізниць. Термін навчання у нижчих технічних залізничних училищах (ЗУ) становив 5 років, із яких 3 роки учні навчались в класах, а протягом двох перебували на обов’язковій практиці на залізниці. Предмети були профільно - орієнтовані на роботу майбутнього випускника на залізничному транспорті, учні набували спеціалізації: машиністів, помічників машиністів, слюсарів, робітників з ремонту шляхів і споруд, телеграфістів та канцеляристів, а далі і слюсарів з ремонту дорожньо-будівельних машин і тракторів, електромонтер контактної мережі, монтер колії, слюсар механоскладальних робіт та інші.  Випускники розподіляються в службу тяги і службу ремонту шляхів сполучення (із історії м.Харкова за 250 років існування, проф.. Д.І.Багалій і Д.Г.Мілер т.2 стор.729).

 В 1872 році в школі навчалось 104 учня. У  1875 році залізнична школа перетворена в технічне залізничне училище. /див. Фото 1876 року/ В 1880 році училище мало 3 класи, 90 – учнів, штатних службовців – 8, вільнонайманих – 5. Устав передбачав плату за навчання – 10 рублів за рік.

Учні вищезазначеного учбового закладу в 1900 році відзначились політичною маївкою (про це писав Ленін в 4 томі), його випускники: Василь Матросов, Олексій Бібік, Іван Бунякін стали на чолі тодішніх пролетарських дружин. В 1905 році приймали участь в барикадних боях, активно боролись до 1917 року. В зв”язку з революційними подіями училище не працювало, а відновились навчання в 1919р. В 1920р. на базі паровозних та вагонних майстерень і паровозного депо організовано школи молоді ШКМ. Далі залізничне училище було названо об”єднаною транспортною вузловою школою учнівства (ТУШУ), яка в вересні 1923 року була реорганізована в школу ФЗУ фабрично-заводські учнівства. С 25 жовтня 1923 року школа ФЗУ почала працювати за спеціальною програмою.

В 1924 році при Центральному Управлінні Транспортної Освіти відбулась Всеросійська конференція, на якій було принйято рішення, що всі транспортні школи, в тому числі ФЗУ, повинні проводити навчання за  спеціальною методикою, розробленою Центральнм Інститутом Праці. В учбові плани були введені додаткові предмети, такі як фізика, технологія металів, суспільствознавство, графіка та інші.

Училище спочатку знаходилось в черговому приміщенні машиністів на Кузінскому дворі, потім в 1925 році, в з”в’язку з  розширенням залізничних шляхів і  зносом будівлі, училище переведено на привокзальну площу, в приміщення на місці якого раніше знаходився Головпочтамт, потім на вулицю Рилеєва.

 

У жовтні 1940р. формується система державних трудових резервів, яка передбачала створення училищ, зокрема залізничних, із дворічним терміном навчання. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2.10.1940р.  “Про призов в ЗУ” та згідно Постанови Ради Народних Комісарів Союзу РСР (м.Москва) “Про державні трудові резерви СРСР” передбачав створення трьох типів закладів систем трудових резервів…, створенню залізничних училищ приділялась особлива увага, в них здійснювалась підготовка кваліфікованих робітників для залізничного транспорту. Для цих закладів освіти встановлювався дворічний термін навчання. 2 жовтня 1940 року ФЗУ було реорганізовано в добре оснащене залізничне училище №3, при якому були організовані курси підвищення кваліфікації та  підготовки залізничних кадрів.

В червні 1941 року робота Харківського училища залізничного транспорту №3 була перервана - почалась Велика Відчизняна війна. Колектив училища одержав оборонне завдання - виготовляти деталі до артилерійських снарядів. Співробітнки та учні самовіддано працювали, допомогаючи воїнам. 15-ого вересня училище одержало наказ про евакуацію в місто Оренбург, для евакуації училищу було виділено 3 товарних вагони: один критий и дві відкриті платформ. Багато чого із інвентаря училища не було  вивезено,  а той, що залишився, під час бомбардування Харкова, було знищено при бомбардуванні. Вивезено 12 токарних, 1 сверлильний і 1 фрезерний станки, все слюсарне обладнання, та обладнання декількох кабінетів. На шляху прямування потяг двічі попадав під бомбування, але особливих збитків це не завдало. Потім училище перевели із Оренбурга в місто Коканд (Узбекистан). 22 листопада 1941 року Харківське училище залізничного транспорту №3 ввійшло в склад Кокандського  залізничного училища №2. 23 серпня 1943 року, зразу після звільнення Харкова від німецько-фашистських загарбників, виїхала  група спеціалістів для організації робіт по відновленню училища. А в грудні 1943 року був оголошений набір учнів в кількості 100 осіб. В 1946 році училище одержало порівняно непогане, але все ж не достатньо велику за площею будівлю по вул. Сериківській, 41, де і знаходиться до теперішнього часу. З цього моменту починається новий період в житті училища. Створюється сучасна, на той час, навчально-матеріальна база.

                       В 1949 році директором училища стає П.Л. Шибаєв. Два сина директора училища Петра Львовича  Шибаєва (Генадій та Станіслав) закінчили училище прийшли працювати майстрами виробничого навчання.Його онук також закінчив училище  працював помічником машиніста,а потім машиністом.                 В серпні 1954року Харківске залізничне училище №3 реорганізованев технічне училище №23 (ТУ-23). В   1963році ТУ-23 переіменовується в міське ПТУ-23 (и ГПТУ-23).За оборонно-патріотичну роботу училищу   присвоєно перше місце серед училищ області. В 1958 році, коли  директором став П.Я. Цвєтков стає             зрозумілим, що необхідно разширювати навчальні площі в зв”язку з  все зростаючою потребою в робітничих кадрах  для Південної залізниці, і в цілому для країни. Кількість учнів постійно збільшувалась і було         прийнято  рішення пробудову додаткового3-хповерхового навчального корпусу. Створено спеціальний фонд, будівництво корпусу оголошено як „Комсомольське будівництво” (комсомольская стройка)– всі учні                 приймали активну участь в заробленні грошей для будівництва і своєю працею весь педагогічний колектив    допомагав разом з учнями будувати новий 3-х поверховий корпус. Новий навчальний 1965-1966 рік учні вже зустрічали в новому корпусі. В цей час колектив училища поповнювався молодими співробітниками такими як: Тетельбаум В.В., Функендорф Е.В., Дьомин М.Г., Поволоцький Я.М., Єрпелов М.Я., Бабич Ю.С., Яценко  Ю., Мешман П.І.,  Шибаєв Г.П., Цвєтков П.Я., Драний І.П., Задорожний В.В. Фролов В.В -  останні п'ять були  його  директорами в різні роки.

         В минулі роки була така традиція - допомагати сільському господарству. Зокрема в училищі створювались спеціальні загони, які проводили табори в с. Кочеток Чугуївського р-ну, під с. Соколово, а також с.Сеньково Куп”янського р-ну, що знаходився на Краснооскольському морі в колгоспі ім.Жданова. На чолі загонів були учні-активісти, зокрема в 1965 році: Валерій Могельський, Анатолій Бесєдін, Юрій Гладков, а Катя Канівцева керувала штабом табора. Окрім допомоги в зібранні урожаю учні ходили в походи, давали концерти в сільському клубі та в бригадах, проводили цікаві вечори дружби, вибирали чемпіонів, яким вручались пироги і прикрашені живими лілеями. Загалом це було справжнє свято. На закритті запрошувались місцеві жителі, молодь, по місцевому радіо передавались учнівські репортажі, голова сільради висловлював подяку за працю та високу дисципліну. 

Багато творчих доробок пов”язані з колективом, що працював в період з 1970 по 1980 роки. Це такі люди як: директор з 1978 року І.П.Драний,  заступник директора з навчально виробничої роботи П. Мешман, досвічений педагог і керівник, ветеран праці Л.Щербак, що працювала заступником директора училища, беззмінний на протязі декількох років, старший майстер училища И. Бродський, його наступник М.Я. Єрпелов – заслужений працівник профтехосвіти України,  Бєлоусов М.І. – член спілки художників України, Тетельбаум В.В., Виноградова Л.Д., Чиперис В.В., Бондаренко А.Х. – незмінний на протязі сорока років бібліотекар, Попов В.І., Зінченко Є.Г., Старостина О.В., що неодноразово завойовувала призові місця, ставала кращим викладачем року, Кондратенко Н.М., Кільпа М.В., який наполегливо працював в ліцеї викладачем спец дисциплін, Базалеєва Г.І., Гоцкало А.,  Яценко Ю., Грищенко В.Д.,Парака А.І. та інші. Починаючи з 1972 року ПТУ №23 почало професійну підготовку помічників машиніста електропоїзда для Харківського метрополітену.

      На сьогоднішній день ліцей готує для потреб залізниці України висококваліфіковані робітничі кадри за спеціальностями: помічники машиніста тепловоза, електровоза і електропоїзда, слюсар з ремонту рухомого складу, провідник пасажирського вагону та інші робітничі спеціальності. Сьогодні в розпорядженні учнів учбові кабінети, майстерні, якісно відремонтованаспортивна база (спортивна зала, тренажерна зала),  актова зала, буфет, зала для конференцій. Ліцей оснащено кабінетами спеціальної технології локомотивів, автотормозів,  експлуатації рухомого складу, охорони праці.

   

На протязі останніх шістнадцяти років ліцеєм керував Фролов Володимир Семенович – відмінник освіти України, нагороджений грамотами ХОДА, МОНУ. В ліцеї працював з 1974 року.

 

На сьогоднішній день  керує ліцеєм  Парака Олександр Анатолійович, який продовжує 150 річні  традиції ліцею.

Під його   керівництвом працює висококваліфікований викладацький склад:6 відмінників  освіти України, викладачі-методисти, переможці конкурсів, це такі співробітники, як:

Богатирчук Т.С.- заступник директора з навчально-виробничої роботи;

Посохова К.А – заступник директора з навчально-вихоної роботи, координатор всього навчально-виховного процесу;

Якобчук С.В.- старший майстер;

Яковенко Олександр Михайлович- майстер в-н; викладач,

Стешенко Володимир Вікторович – викладач вищої категорії, відмінник освіти України, переможець республіканського конкурсу в номінації інженерів з охорони праці «На кращу організацію охорони праці в навчальних закладах профтехосвіти”;

Єфремова Л.М. – головний бухгалтер ліцею, з її приходом налагодилась бухгалтерсько-економічна робота в ліцеї, мажна сказати, що від неї залежить достаток і добробут співробітників та учнів ліцею, вона має сертифікати консалтингової компанії «Кортекс», а також свідоцтво Київського Національного Університету ім.Т.Г.Шевченка;

Марценко С.В.- керівник фізичного фиховання;

Остряніна Т.В. - соціальний педагог , відмінник освіти України;

В ліцеї працюють майстри своєї справи, майстри виробничого навчання:  Пучков Є.М., Червяков Р.С., Кльонов О.В.,Сінюков В.В.,Карпов Д.І.Резник В. Лутицкий М.І., Андриенко І.К.,

Ліцей пишається такими випускниками як:

Шульгін В. – кавалер трьох орденів трудової слави;

Шестаков В.Н. – заслужений працівник транспорту, Лауреат Державної премії України, Почесний залізничник;

Іншаков В.П. – нагороджений золотим знаком за заслуги перед Південною залізницею.

Змієвський В.Є. – начальник електродепо метрополитена «Московськое»;

Волков О. – заступник начальника метрополітену «Салтівский»;

Машиністи-інструктори: Жиров І.Є., Климов О.І.;

Новожилов В.О. – голова профспілкового комітету електровозного депо «Жовтень»;

Однорогов А.І. – заступник начальника метрополитена;

Ковалевский В.К. – заступник начальника локомотивного депо «Основа»  з експлуатації (70% працівників депо – випускники ліцею);

Кошарный М.М. - почесний залізничник, кавалер ордену Леніна та багато інших.

Зараз Харківський професійний ліцей залізничного транспорту є одним з старійших навчальних закладів не тільки Харківського регіону, але й всієї сучасної України. Тим більше, що за 150 років ліцей жодного разу не змінював свою професійну направленість щодо підготовки кадрів. Не гнався за „модними” професіями.

За період свого існування ліцей підготував більше п”ятидесяти тисяч спеціалістів робочих професій залізничного профілю.

На сьогоднішній день в ХПЛЗТ можна одержати професію:

-   слюсар з ремонту рухомого складу;

-   оглядач-ремонтник вагонів;

-   провідник пасажирського вагону;

-   слюсар з ремонту рухомого складу; помічник машиніста електропоїзда;

помічник машиніста електровоза;       

-   слюсар з ремонту рухомого складу; помічник машиніста тепловоза; 

помічник машиніста електровоза;

-   токар-фрезерувальник;

-   слюсар-ремонтник; слюсар з ремонту колісних транспортних засобів;

-   монтер колії

Ліцей співпрацює з Українською інженерно-педагогічною академією, Національним університетом залізничного транспорту, Південною залізницею, заводом Електромашина.Харківським вагонобудівним заводом  Незважаючи на те, що кожного року все важче працевлаштовувати випускників педагогічний колектив намагається відстоювати свої позиції і не здаватись.

Завжди наш ліцей показував добрі результати своєї роботи деякі досягнення зазначені вище. Серед учнів ліцею вже більше п”яти років не має таких, що стоять на обліку у кримінальній міліції, або скоїли правопорушення. 

                Будемо намагатись і в подальшому нести ім'я не тільки найстарішого, але й ім'я одного з кращих професійно-технічних навчальних закладів.